fbpx

Народження.

Саудівська Аравія, м. Мекка, VI ст. н. е. 22 квітня 570 року у молодої дівчини Аміни, чоловік якої помер кілька місяців тому, народилася дитина, хлопчик, якому дали ім’я Мухаммад. Начебто звичайний арабський хлопчик, але, той, що змінив світ.
2

Його мати Аміна померла, коли хлопцю було всього 6 років і його взяв на виховання його дід Абд аль-Мутталіб. Через два роки помер дідусь і за законами арабських племен того часу, Мухаммада віддали на виховання найближчому родичу – його дядьку Абу Талібові.

Незважаючи на те, що Мухаммад належав до шляхетного роду хашимитів племені курайш, йому довелося працювати з самого дитинства. Спочатку він пас стада, а потім став брати участь в торговельних справах свого дядька Абу Таліба, який водив каравани з Мекки в Палестину. Мухаммада він брав із собою у поїздки і, одного разу, коли йому було 12 років, караван прийшов у сирійське місто Босра. Крім торгового центру того часу, місто було багате на різного роду вчителів: іудаїзму, християнства, зорооастрийзму та різних язичницьких релігій. Мухаммаду подобалося приходити в це місто з караваном і слухати на торговій площі різних «пророків і вчителів», поки його дядько торгував. І ось в один із днів, сирійський християнський чернець на ім’я Бухайра, побачивши Мухаммада, визнав у ньому останнього пророка, про якого говорилося у всіх попередніх Писаннях. Він сказав дядькові Мухаммада: «В ім’я Аллаха, ретельно оберігайте його від юдеїв, оскільки, якщо тільки вони побачать його і дізнаються про нього те, що знаю я, вони зроблять йому зло». Перекази говорять, що Мухаммад ріс щирою і чесною людиною, і ще до того, як він став пророком, його прозвали ал-Амін, тобто Вірний.

 

Шлюб і доросле життя.

Ставши юнаком, майбутній «пророк» вступив у доросле життя, почавши робити те, що він вмів найкраще – водити каравани. У сучасному суспільстві, якщо б він народився у наш час, то його професія відповідала б сучасному далекобійнику або провізору, або, можливо, менеджеру нижчої ланки. Хоча це відступ від теми. Отже, влаштувався він не просто далекобійником в звичайну фірму, а в одну з найбільш престижних фірм того часу, власницею якої була жінка Хадіджа. 3

З часом, від звичайного погонича верблюдів він піднявся по службовій драбинці до начальника каравану. Коли Муххамаду було 25 років він здійснив чергову успішну поїздку в Палестину в якості керівника фірми, після якої Хадіджа, будучи на той час 40-річною вдовою, запропонувала йому одружитися на ній.

Історія замовчує як довго вагався молодий юнак Мухаммад, але зрештою, він прийняв її пропозицію і вони одружилися. Незважаючи на те, що вона була старшою від нього на п’ятнадцять років, всі бібліографи пророка стверджують, що їхній шлюб був щасливим для них обох. З моменту весілля і до початку одкровення від Аллаха, про життя Мухаммада майже нічого не відомо, за винятком того, що майбутній пророк користувався у людей хорошою репутацією і повагою як чесна та добропорядна людина. Він зберігав вірність своїй дружині та аж до її смерті не брав собі додаткових дружин, хоча полігамія на той час була досить поширеною практикою. У них народилося двоє синів, які померли в дитинстві, та чотири доньки.

4Більше не обтяжений пошуком шматка хліба для своєї родини і будучи досить забезпеченим чоловіком середніх років, Мухаммад почав замислюватися про сенс буття, пошуки істини та пізнання духовних аспектів життя. Звернувши свій погляд спочатку на віру своїх предків, він, на думку істориків, ще з дитинства розчарувався у язичництві, а невдоволення ідолопоклонством зростало в ньому все більше з кожним днем. Божки не давали відповіді на численні запитання стосовно пошуку сенсу життя і буття, зациклюючись лише на земних речах втіхи та матеріалізмі. В пошуках істини він не був самотній, оскільки в Саудівській Аравії було безліч груп, включно з юдеями та християнами, які засуджували язичництво своїх одноплемінців і заявляли про свою віру в єдиного істинного Бога. Мухаммад почав відмежовуватися від світу й усамітнюватися у печерах, присвячуючи час пошуку істини та служінню Богу, посту і молитвам. Історики стверджують, що саме у рамадан в 610 р. він увесь Місяць жив у печері на горі Хіра, розташованій за 3 км на північ від Мекки, убого харчуючись і перебуваючи в роздумах у спокої та на самоті. Аж ось сталася подія, яка змінила не тільки Саудівську Аравію того часу, але, згодом, й увесь світ.

 

Обрання.
І ось в 610 р., 40-річний Мухаммад, перебував у одній з печер і спочивав, коли до нього з’явився ангел Джабраил (христ. Гавриїл), простягнув йому сувій і наказав: «Читай!»

5Друзі, я не знаю, як би ви відреагували, якщо б після багатьох днів посту та молитви, раз у день харчуючись жменею сушених фініків, побачили невідому сяючу особу, що проголосила себе Ангелом від Бога та наказала читати розгорнутий сувій. Я б, наприклад, дуже злякався. Згодом Мухаммад часто повторював, що він така ж людина, як і всі ми, тому, відповідно, він теж злякався.

Не можна не вказати на той факт, що Мухаммад був неграмотною людиною – не вмів ані читати, ані писати.

Оповідає Ібн Ісхак, найбільш ранній біограф Мухаммада: «Він (Джабраїл) прибув до мене, – сказав посланець Бога, – в той час, коли я спав, зі сувоєм з парчі, на якому було щось написано, і сказав: „Читай!“ Я запитав: „Що мені читати?“ Він натиснув на мене сувоєм настільки сильно, що я подумав, ніби прийшла смерть; потім він відпустив мене і сказав: „Читай!“ Я запитав: „Що мені читати?“ Він знову натиснув на мене сувоєм настільки сильно, що я вирішив, ніби прийшла смерть; потім він відпустив мене і сказав: „Читай!“ Я запитав: „Що мені читати?“ Він третій раз натиснув на мене сувоєм настільки сильно, що я вирішив, ніби прийшла смерть, а потім відпустив мене і сказав: „Читай!“ Я сказав: „Так що ж я повинен читати?“ Я сказав це тільки для того, щоб звільнитися від нього, щоб він знову не тиснув на мене. Він сказав: „Читай! Bo ім’я Господа твого, який створив – створив людину зі згустку. Читай! І Господь твій найщедріший, який навчив каламом, навчив людину того, чого вона не знала [96:1-5]“. Я прочитав це, і він пішов від мене.»

Як зазначено вище, спочатку Мухаммад смертельно злякався, не вірячи, що йому з’явився ангел від Аллаха, думаючи, що це міг бути джин, або злий дух. Він прибіг додому весь у холодному поту, закрив за собою двері, крикнув Хадіджі: «Накрий мене покривалом і сховай мене». Дружина, звичайно, в подиві почала розпитувати, що там з ним сталося і чи все з ним добре? Він розповів їй про зустріч із невідомим об’єктом, що налякав його до смерті, але Хадіджа, на його подив, підтримала та підбадьорила його, сказавши, що Аллах поклав на нього особливу місію бути Його пророком. Незабаром вона пішла до свого двоюрідного брата Варак ібн Науфаль — літнього християнського пастора несторианского течії, проконсультуватися з ним, що ж це було таке. Варак, вислухавши Хадіджу, закричав: «Свят, свят! Клянуся тим, у чиїх руках душа Вараки, якщо ти мені кажеш правду, о Хадіджа, то прийшов до нього архангел Гавриїл, який приходив до Муси (Мойсея). Він — Пророк цієї нації. Скажи йому, хай кріпиться» (Ібн Хішам, Сіра 94). Варак переконав її, що джерело одкровення Мухаммеда було те ж саме, що і у Мойсея, і що Мухаммад стане апостолом-пророком у своїй вітчизні, несучи своєму народові віру в Єдиного Бога. Хадіджа переконала Мухаммада, що він дійсно той, кого Аллах обрав для донесення Своєї звістки.

Може бути, що ці доводи не переконали Мухаммада, що до нього приходив архангел Гавриїл, і Хадіджа вирішила перевірити ангела, що приходить до свого чоловіка, відомим їй способом. Ми читаємо в одній з найавторитетніших книг мусульман «Життєопис Пророка Мухаммада.», яку написав Абу Мухаммад Абд аль-Малік ібн Хішам аль-Хим’яр (араб. أبو محمد عبد الملك بن هشام بن أيوب الحميري), відомий як Ібн Хішам: «Вона (Хадіджа) сказала Посланцю Аллаха: «О сину мого дядька! чи зможеш ти повідомити мені, коли прийде до тебе той, який приходить до тебе зазвичай?» Сказав: «Так». Вона сказала: «коли прийде, скажи мені!» Прийшов до нього Джабраіль, як зазвичай. Посланець Аллаха сказав Хадидже: «О Хадіджа! Ось Джабраіль прийшов до мене». Сказала: «Встань, о син дядька, і сядь на моє ліве стегно». Посланець Аллаха встав і сів на її ліве стегно!» Сказала: «Обійди навколо і сядь на моє праве стегно!» Посланець Аллаха обійшов і сіл на її праве стегно. Запитала: «чи бачиш ти його?» Відповів: «Так». Сказала: «Обійди навколо і сядь мені на лоно!» Посланець Аллаха обійшов навколо і сів на її лоно. Запитала: «чи бачиш ти його?» Відповів: «Так». Тоді вона розкрилася і скинула своє покривало, а Посланець Аллаха сидів на її лоні. Потім запитала його: «Чи бачиш ти його?» Відповів: «Ні». Сказала: «О, син дядька! Крепись і радій! Клянуся Аллахом, він ангел, а не диявол ». (Сіра 95). Я не знаю, чим обумовлений був такий метод перевірки ангела, але мабуть Хадіджа вирішила, що якщо ангел побачить її «розкритою», та ще й Мухаммад буде сидіти на її «лоні», то він, тобто ангел, напевно, повинен засоромитися оголеної жінки і зникнути. Ми не знаємо її думок, але сталося саме так і, тому Хадіджа ще раз переконала Мухаммада, що істота, яка приходить до нього — це саме ангел від Аллаха.

Після першого одкровення було три роки мовчання. Мухаммад занурювався у глибини відчаю, відчуваючи що Бог залишив його і навіть думав про самогубство. Коли ж ця ідея стала нав’язливою, він піднявся на високу скелю, маючи намір кинутися вниз, Джабраїл з’явився йому знову, підтвердивши його обраність як пророка Аллаха. Мухаммад отримав наказ: «Встань і благай». Тоді розпочався відкритий заклик до ісламу. І з того моменту об’явлення стали приходити до нього постійно з різною періодичністю в часі.

 

Початок поширення ісламу.

Мухаммад почав проповідувати вчення, яке приніс йому ангел Джабраїл, спершу таємно серед друзів і родичів, потім через три роки публічно в місті. Він назвав нову віру ісламом (що означає «покірність») і стверджував, що просто несе попередження своєму народу. Його Основні послання складалися із заклику вірити в Одного Великого Бога, воскресіння з мертвих і останній суд, а також чинити милосердя бідним і сиротам. Він засуджував аморальність і жадібність свого народу, їх постійні думки тільки про земне і пошук задоволень, гордості, жадібності, чванства та повної бездуховності.

6Першою наверненою людиною була його дружина Хадіджа, другим – його десятирічний племінник Алі та прийомний син Зейд, такого ж віку, та відданий йому друг Абу Бакр.

На зорі становлення ісламу, тон послань Мухаммада був миролюбний і він закликав, навіть швидше вмовляв мекканцев звернутися від помилкових ідолів і божків до Аллаха: «Застерігай своїх найближчих родичів! Схили своє крило перед віруючими, які слід за тобою (будь добрий і милосердний до них). Якщо ж вони не послухаються тебе, то скажи: «Я не причетний до того, що ви робите». (26: 214-216) Цікаві слова тлумача Корану на ці аяти: «Якщо вони не стануть керуватися твоїми настановами, то відречися від їх поганих вчинків, але не відрікайся від них самих і не розривай з ними добрих відносин. Будь з ними ввічливий, давай їм добрі настанови і роби все для того, щоб вони припинили творити зло і покаялися.»(Ас-Сааді).

За перші 5 років свого служіння, Мухаммад навернув у свою віру невелику кількість людей, багато з яких були або його рідними, або друзями, або ж людьми нижчої ланки в Мецці. Незважаючи на те, що Мухаммад, на зорі зародження нової релігії, проповідував мир і покірність, не намагаючись захопити владу в місті, зробити «майдан» або увійти на політичний олімп, впливові жителі Мекки повстали проти нового пророка і його вчення, хоча більшій частини населення було абсолютно байдуже про що і про кого проповідує цей чоловік багатої жінки. Але, як вище зазначалося, впливові мешканці міста намагалися знищити цю релігію в зародку. Чому?

По-перше, пророк повстав проти безлічі національних божків, які були не тільки символом нації, але й приносили непоганий прибуток багатьом жителям Мекки, оскільки декілька разів на рік встановлювалися місяці, під час яких всі араби припиняли війни та торгівлю і повинні були прийти в Мекку на поклоніння до Кааби. Всі араби прибували на це поклоніння, відповідно, мекканцям надходили гроші від вищезгаданих арабів. А якщо божки несправжні, як стверджував Мухаммад, і всі повірять тільки в Єдиного Аллаха, то і приходити люди не будуть для поклоніння божкам, і зникне дохід від релігійного туризму жителів Мекки.

По-друге, людей, особливо релігійних лідерів і просто віруючих язичників, обурив той факт, що звичайна людина, яка нічим не відрізнялася від одноплемінників, раптом оголошує себе пророком і стверджує, що має владу над іншими від самого Аллаха і, найголовніше, нічим це не підтверджує. Його неодноразово просили як друзі, так і вороги дати підтвердження своїм словам, що він посланець від Всемогутнього Аллаха, якесь чудо, притаманне всім пророкам від Аллаха. Мухаммад же постійно повторював ніби мантру, що Коран є найбільшим підтвердженням, і що він посланий не робити чудеса і знамена, а передати слова Аллаха про майбутній суд, що він лише передавач слів, а не чудотворець. На сторінках Корану ми не побачимо жодного дива, зробленого Мухаммадом або Аллахом через Мухаммада. Пізніше в хадисах стали з’являтися нібито скоєні ним чудеса, але це заперечується самими ісламськими богословами та суперечить словам Мухаммада, що він просто передавач слів від Аллаха. Отже, із цієї причини багато людей вважали його самозванцем і людиною, що занадто багато на себе бере, не підтвердивши це нічим, крім своїх же власних слів, переданих нібито від Аллаха. І саме тому з нього часто насміхалися, глузували та навіть відверто знущалися, дехто ж навіть ненавиділи та намагалися зжити зі світу.

Ну і третя причина – багато хто боявся, що перетворення проповіді Мухаммада в релігію порушать старий звичний уклад життя арабів. Багатьом тоді, як і зараз, не хотілося нічого змінювати. Аж раптом прийшов революціонер із закликами: «мы наш, мы новый мир построим, кто был никем…». Не варто нічого руйнувати, не потрібно нічого будувати, ми жили так століттями і наші діди жили, і прадіди теж. 

Останньою крапкою кипіння послужило те, що Мухаммад почав обзивати вірування мекканцев, ображати і принижувати їх. Ми читаємо: «Коли Посланник Аллаха почав відкрито говорити про іслам перед своїм народом, як велів йому Аллах, люди не забороняли йому говорити, і не відповідали йому, поки він не згадав їх божків і не образив їх. Коли він це зробив, вони сприйняли його всерйоз і засудили його. Всі вирішили протидіяти йому, боротися з ним, крім тих, яких Аллах вже пов’язав з ісламом …. Коли курайшити побачили, що Посланець Аллаха продовжує відділятися від них і засуджувати їх богів, і коли побачили, що його дядько Абу Таліб встав на його захист і не видав його їм …. Вони сказали: «О Абу Таліб! Син твого брата образив наших богів, засудив нашу релігію, назвав дурістю наші вірування, звинуватив наших батьків в помилках. Або ти змусиш його припинити ображати нас, або видаси його нам! … Ми, їй-богу, більше не будемо терпіти такої образи наших батьків, коли наші вірування обзивають дурістю і засуджують наших богів!» (Ібн Хішам, сіра 103).

А тепер давайте проаналізуємо цю ситуацію з життя Мухаммада. Мухаммад почав проповідувати нову релігію, намагаючись звернути в неї мекканцев. Люди не забороняли йому говорити, але і не відвернулися від своїх божків у нову релігію. Тоді Мухаммад почав ображати їх релігію, їх божків, їх віру та й їх самих, в кінці кінців, називаючи все це дурістю і помилкою. Давайте тепер поміняємося місцями. Де-небудь в мусульманській країні, якась людина Х, неважливо якого віросповідання починає:

а) проповідувати свою релігію

б) поріцати та засуджувати Аллаха

в) називати дурістю Іслам

г) ображати мусульман

д) і врешті-решт, всіх мусульман включаючи Мухаммада, Абу Бакра, Умара ібн Хаттаба, Усмана, Алі, Зейда, Бухарі, Ас-Сааді, Саддама Хусейна, Муаммара Кадафі, Башара Асада, Бен Ладана, та й взагалі ВСІХ мусульман звинувачувати в омані.

Питання: що станеться з цією людиною ???

Змінимо трохи ситуацію — все це ж буде в будь-якій європейській країні: Німеччини, Франції, Англії або навіть в Україні. Людина почне всі ці п’ять пунктів робити в своїй країні, яка буде реакція мусульман?

І тепер найголовніше питання: чому Мухаммад міг собі дозволяти це робити, наступні мусульмани могли дозволяти собі це робити, сучасні мусульмани можуть дозволяти собі це робити, а ВСІ інші релігії повинні терпіти і не робити такого, щоб не образити релігійні почуття мусульман?

Хоча це відхилення від теми. Ми ж йдемо далі. Всі сучасні релігії, включаючи атеїстів, повинні терпіти всі витівки мусульман, мекканці ж терпіти не стали і були включені відповідні дії — санкції.

 

Санкції.

7Ми не знаємо на скільки сильними були ці санкції, але почалися вони із застосування фізичного впливу на послідовників Мухаммада. Їх ловили, били, обсипали попелом або піском, кидали каміння вслід, а іноді навіть вбивали. У такому випадку їх зв’язували і залишали у пустелі. Але самого Мухаммада ніхто не торкався, оскільки у нього був впливовий і сильний захисник – Абу Таліб. Над Мухаммадом знущалися, складали про нього сатиричні памфлети, обзивали гадальщиком, божевільним або навіть одержимим.

Яка ж була реакція Мухаммада на ці образи? Ми знову звертаємося до Ібн Хішам, сіра 108: «Вони нацькували на Посланця Аллаха своїх дурнів, які звинувачували його у брехні, ображали його, звинувачували його в віршотворчість, чаклунстві, жрецтві, божевільності. Пророк продовжував розповідати про справу Аллаха, не приховуючи його, відкрито говорив їм неприємні слова про їхню релігію … Одного разу їх знатні люди зібралися в аль-Хіджре. Згадали Посланця Аллаха і сказали: «Ми ніколи не терпіли те, що стерпіли від цієї людини; він оголосив наші вірування дурістю, образив наших предків, засудив нашу релігію, розколов нашу громаду, образив наших богів. Ми стерпіли від нього дуже багато». Або ж сказали щось в цьому роді. Коли вони вели таку розмову, з’явився Посланник Аллаха. Він підійшов і доторкнувся до кута храму. Потім пройшов повз них, обходячи навколо Кааби. Коли він проходив повз, вони вкололи його деякими словами … Коли проходив другий раз повз них, вони знову обізвали його нехорошими словами. Коли і в третій раз повторилося те ж саме, він зупинився і сказав: «Чи чуєте ви, о люди з роду курайшитів! Клянуся тим, у чиїх руках моя душа, від моєї руки — ваша смерть». Його слова захопили людей зненацька, і вони остовпіли. Навіть той, який більше всіх до цього закликав принизити його, і той став заспокоювати його самими добрими словами, які він знайшов в собі, кажучи: «Іди Абу аль-Касим, по-доброму! Адже ти ніколи не був таким агресивним!» І тоді Пророк пішов».

Реакція була прогнозована: «Я ВБЬЮ ВАС !!!, якщо ви будете і далі принижувати мене і обзивати мене».

7aСанкції посилювалися, було заборонено дружити та вести торгівлю з Мухаммадом та його людьми, одружуватися на їхніх доньках і виходити заміж за їхніх синів. Продавали їм їжу та воду за ціною, що була підвищена в 5, а то і в 10 разів. Гоніння на послідовників настільки посилилися, що Мухаммад вирішив частину із них відправити мігрантами до християнського царя в Абіссінію, сучасну Ефіопію. Сам же Мухаммад з іншою групою послідовників і дружиною Хадіджею з часом відправилися жити в пустелю поблизу Мекки в ущелині Шааб Абу Таліб. Дуже швидко у них закінчилися гроші. Через санкції криза посилювалася. У мусульман почався голод, і Мухаммад, для того, щоб відмінити їх, поступився мекканцям і таки погодився на визнання язичницьких богинь ал-Лат, ал-Узза та Манат божествами і, нібито, заступництво цих божків може бути прийняте Аллахом.

Язичники потирали руки, санкції були зняті, мусульманам дозволили повернутися у Мекку та отримати назад свої будинки й бізнес, але з часом «пророк» заявив, що ці слова були намовою сатани і замінив їх на ті, які ми читаємо тепер у сурі 53:19-23. Попередні ж отримали популярність як «сатанинські вірші». Це викликало нову хвилю переслідувань Мухаммада і його прихильників. Біда приходить не одна, у 619 р. помирає його дружина Хадіджа, а пізніше й впливовий, хоча так і не увірувавший, покровитель Абу Таліб, після смерті якого Мухаммаду більше ніхто не міг гарантувати безпеку. У Мухаммада не залишилося ні грошей, ні положення, ні впливу, ні захисту.

 

Переселення або Хіджра (Вихід).

Із цього моменту Мухаммад розуміє, що майбутнього в Мецці у нього немає, і він починає шукати вихід із положення, яке склалося. Він відвідує довколишні селища та міста з проповіддю ісламу, покірності Аллаху та підпорядкуванню йому як пророку, проте його не приймають, виганяють, а в одному місті навіть ледь не побивають камінням.

8Щоб підтримати свого пророка, Аллах організовує йому подорож на небеса. В одну з ночей, ангел Джабраїл переносить Мухаммада спочатку з Мекки в Єрусалим у мечеть Аль-Акса, а потім відразу ж через сім небес, де він зустрічає багатьох пророків, які жили до нього – Авраама, Мойсея, Ісуса, і зрештою Мухаммад постає перед Самим Аллахом, де отримує остаточні накази щодо здійснення намазу та багатьох інших релігійних постанов.

Передають зі слів Анаса бін Маліка, нехай буде задоволений ним Аллах, що Абу Зарр,
нехай буде задоволений ним Аллах, розповідав, що посланник Аллаха, нехай благословить його Аллах і вітає, сказав: «Коли я перебував в Мецці, покрівля мого будинку розкрилася, і зверху спустився Джибріл, який відкрив мені груди і омив її зсередини водою Замзама. потім він приніс золотий таз, наповнений мудрістю й вірою, вилив (його вміст) мені в груди і закрив її, а потім взяв мене за руку і вознісся зі мною до нижчого неба. Коли я досяг нижчого неба, Джибріл сказав зберігачу його (врат): «Відкривай!» (Хранитель) запитав: «Хто це?» (Джибріл) відповів: «Це Джибріл». (Хранитель) запитав: «Чи є з тобою хто-небудь?» (Джибріл) відповів: «Так, зі мною Мухаммад, нехай благословить його Аллах і вітає «. (Хранитель) запитав: «За ним посилали?» (Джибріл) сказав: «Так». Після того як він відкрив (врата), ми піднялися на нижче небо і побачили сидячю людину, праворуч і ліворуч від якого перебувало безліч людей, і коли ця людина дивився направо, він сміявся, а коли дивився наліво, плакав. (Побачивши мене,) він сказав: «Ласкаво просимо праведному пророку і праведному сину!» Я запитав Джибріла: «Хто це?» Він відповів: «Це Адам, а безліч людей, що стоять праворуч і ліворуч від нього, це душі його нащадків. Ті, хто стоїть праворуч потраплять в рай, а стоять зліва виявляться в пеклі, і (Тому) він сміється, коли дивиться направо, і плаче, коли дивиться наліво «. (Потім) він вознісся зі мною до другого неба і сказав зберігачу його (врат): «Відкривай!» Цей охоронець сказав йому те ж саме, що і хранитель (врат нижнього неба), і відкрив (врата)».
Анас сказав: «І Абу Зарр згадав, що (пророк, хай благословить його Аллах і вітає,) зустрів на (різних) небесах Адама, Ідріса, Мусу, ‘Ісу і Ібрахіма, нехай благословить їх Аллах, не згадавши про те, де саме вони знаходилися, і сказавши тільки, що він зустрів Адама на нижньому небі, а Ібрагіма — на шостому».
Анас сказав: «Коли Джибріл з пророком, нехай благословить його Аллах і вітає, проходили повз Ідріса, (Ідріс) сказав:» Ласкаво просимо праведному пророку і праведному брату!»» (Пророк, нехай благословить його Аллах і вітає,) сказав: «Я запитав:» Хто це? » (Джибріл) відповів: «Це Ідріс». Потім я пройшов повз Муси, який сказав: «Ласкаво просимо праведному пророку і праведному брату!» Я запитав: «Хто це?» (Джибріл) відповів: «Це Муса». Потім я пройшов повз Іси, який сказав: «Ласкаво просимо праведному брату і праведному пророку!» Я запитав: «Хто це?» (Джибріл) відповів: «Це Іса». Потім я пройшов повз Ібрахіма, який сказав: «Ласкаво просимо праведному пророку і праведному сину!» Я запитав: «Хто це?» (Джибріл) відповів: «Це Ібрахім, нехай благословить його Аллах і вітає»».
(Ібн Шихаб) повідомив, що Ібн ‘Аббас, та буде задоволений Аллах ними обома, і Абу Хабба аль-Ансарі, нехай буде задоволений ним Аллах, передавали, що пророк, хай благословить його Аллах і вітає, сказав: «А потім (Джибріл ) вознісся зі мною так високо, що я почув скрип пір’я».
Ібн Хазм і Анас бін Малік передали, що пророк, хай благословить його Аллах і вітає, сказав: «І Аллах зобов’язав (членам) моєї громади вчинення п’ятдесяти молитов (щодня), а коли на зворотному шляху з цим велінням я проходив повз Муси, він запитав: «Які обов’язки Аллах поклав через тебе на (членів) твоєї громади?» Я відповів: «Він зобов’язав (їх здійснювати щодня по) п’ятдесят молитов». (Муса) сказав: «Повертайся до твого Господа, бо, воістину, громада твоя не винесе цього!» Я знову звернувся (до Нього), і Він зменшив (це кількість) наполовину, а потім я повернувся до Мусі і сказав йому: «він зменшив цю кількість наполовину». (Муса) сказав: «Звернись до твого Господа знову, бо, воістину, громада твоя не винесе цього!» Я знову звернувся (до Нього), і Він зменшив (це кількість) наполовину, а потім я повернувся до Мусі. Він сказав: «Повертайся до твого Господа знову, бо, воістину, громада твоя не винесе цього! «- і я знову звернувся до (Аллаху), Який сказав:» (У світі дальнем буде) п’ять, а (тут) — п’ятдесят, бо слово Моє незмінно! «І я повернувся до Мусі, який сказав: «Звернись до твого Господа!» — однак я сказав: «Мені соромно перед моїм Господом!» Потім (Джибріл) повів мене далі, привівши до лотосу крайньої межі, кольори якого не піддаються опису, а потім я був введений в рай, де побачив намиста з перлів і землю з мускусу»Цей хадис передали аль-Бухарі 349 і Муслім 685.

Коли він розповів жителям Мекки про подорож на небо до Аллаха, це призвело до ефекту, що протирічив очікуванням. Багато байдужих людей почали відноситися до нього вкрай вороже і навіть деякі люди, що були вірні йому засумнівалися у правдивості його слів, оскільки занадто фантастично вони лунали з його вуст. Ситуація загострювалася.

9Порятунок прийшов, як завжди, звідки ніхто б і не очікував. А саме – влітку 621 р., під час щорічного паломництва до поганської на той час Кааби, дванадцять чоловіків із міста Ясріб таємно прийняли від Мухаммада іслам. У наступному році, під час паломництва, вже сімдесят п’ять жителів Ясриба не тільки прийняли ісламську віру, але навіть запросили Мухаммада у своє місто і підтвердили свою відданість, взявши на себе обов’язок захищати пророка як члена своєї сім’ї.

Після запрошення, Мухаммад вирішив, що настав його час і в Мецці робити вже нічого, а тому наказав своїм послідовникам вирушати в Ясріб, що знаходиться за 300 км від Мекки, який пізніше був перейменований у Медіну, як місто пророка. Мусульмани, яких на той час було вже близько 150 осіб, почали вночі маленькими групами залишати Мекку.
10Коли лідери Мекки дізналися про переселення мусульман у Медіну, вони не зраділи цьому факту, але, навпаки, сполошилися, побоюючись, що Мухаммад отримає підтримку в Ясрібі і їх найгірші припущення все-таки збудуться. І, як згодом виявиться, не даремно боялися. Їх припущення дійсно збулися. Проте, на той момент, лідери Мекки вирішили, що найкращий вихід в остаточному вирішенні долі ісламу – це вбити його засновника. Мухаммаду донесли, що від нього хочуть позбутися і в ніч запланованого вбивства, поклавши на своє ліжко замість себе свого племінника Алі, він залишив Мекку. Самовідданий вчинок Алі описується у Корані: «Серед людей є й такий, хто продає свою душу, прагнучи задовольнити Аллаха. Аллах — Ласкавий до рабів Своїх!» (2:207). Даний аят був посланий саме про Алі, який, жертвуючи своїм життям, залишився на місці пророка. Мухаммад же разом з Абу Бакром втекли з міста і обхідним шляхом благополучно прибули до Медіни 24 вересня 622 р. Цей рік названо роком Хіджри (Виходу) і є в мусульманському календарі кордоном епох.

У Медіні в повноті розкрилися таланти Мухаммада не тільки як релігійного вчителя, а й класичного політика. Зрештою, всі араби Медіни прийняли іслам, проголосивши Мухаммада пророком Аллаха. Сп’янілий від успіху, він пішов далі, намагаючись об’єднати нову релігію іслам із іудейськими віруваннями, вказуючи євреям, що саме він є тим останнім пророком, якого вони чекають.

У даній ситуації реакція євреїв була передбачувана: «Ти хто такий??? Єврей??? Пророк??? Доведи!!! Що у тебе є крім твоїх же власних віршів??? НІЧОГО!!!» (весь Коран написано у віршованій формі, тобто Коран – це один великий вірш або поема). І все почалося заново: знущання, висміювання, сатиричні вірші та памфлети, тільки тепер з боку юдеїв. Зараз Мухаммад цього вже не зміг витримати, маючи владу, силу та вплив на все місто.

У Корані з’явилися критичні вислови на адресу юдеїв (9:29; 98:6).

قَاتِلُوا الَّذِينَ لَا يُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَلَا بِالْيَوْمِ الْآخِرِ وَلَا يُحَرِّمُونَ مَا حَرَّمَ اللَّهُ وَرَسُولُهُ وَلَا يَدِينُونَ دِينَ الْحَقِّ مِنَ الَّذِينَ أُوتُوا الْكِتَابَ حَتَّى يُعْطُوا الْجِزْيَةَ عَن يَدٍ وَهُمْ صَاغِرُونَ

Боріться з тими з людей Писання, які не вірують ні в Аллаха, ні в Останній День, які не забороняють того, що заборонив Аллах і Його Посланець, які не коряться істинній релігії, поки вони не платитимуть власноруч данини й не будуть принижені.

إِنَّ الَّذِينَ كَفَرُوا مِنْ أَهْلِ الْكِتَابِ وَالْمُشْرِكِينَ فِي نَارِ جَهَنَّمَ خَالِدِينَ فِيهَا أُولَئِكَ هُمْ شَرُّ الْبَرِيَّةِ

Воістину, ті з людей Писання й багатобожників, які не увірували, опиняться у вогні геєни, де будуть вічно. Вони — найгірші з творінь.

Мухаммад змінив кіблу – напрямок молитви, в якому кланяються мусульмани. Якщо раніше це був Єрусалим, то з цього часу стала Мекка.

Не забув Мухаммад і про вирішення своїх сімейних питань. Після смерті Хадіджи та переселення в Медіну, будучи вдівцем, він одружився на декількох жінках: Сауда, Аїша, Газийа, Хафса, Умм Хабіба, Умм Салама, Зейнаб бинт Джахш, Зейнаб бинт Хузайма, Меймуна, Джурия, Сафія.

Вставши біля керма влади в місті, Мухаммад зіткнувся із проблемою забезпечення своїх послідовників, особливо тих, хто втік із ним з Мекки. Роботи не було, грошей не було, а людей потрібно було якимось чином годувати. У «пророка» виник класичний план революціонера, адже найкращий спосіб швидко знайти гроші – це взяти їх у тих, у кого вони є і Мухаммад вирішив грабувати каравани, тим більше він прекрасно знав точний час і шлях їх проходження.

 

Початок Джихаду.

У перший рік царювання в Медіні Мухаммад збирає загін і особисто очолює три набіги. Незадовго до цього Аллах дає йому одкровення, записане зараз в Корані, надавши мусульманам право: «Дозволено вести боротьбу тим, із ким учинили несправедливо… Їх було несправедливо вигнано з їхніх жител тільки за те, що вони говорили: «Господь наш — Аллах!» (22:39-40). У пізньому одкровенні сказано: «Боріться ж на шляху Аллаха і знайте, що Аллах — Всечуючий, Всевидячий!» (2:244). Ймовірно, через небажання деяких мусульман воювати, Коран надав нові «переваги завзятим» (на відміну від тих, хто «сидять вдома і не зазнають шкоди») у вигляді «великої нагороди» та допуску їх у райські сади (4:95-97; 3:194-195).

11Протягом перших вісімнадцяти місяців всі мусульманські набіги не приносили здобичі – чи то через нестачу досвіду, чи то з інших причин. Перший військовий успіх мусульмани здобули в січні 624 р., коли їхня невелика група напала із засідки на мекканський караван, убивши одного з його провідників і захопивши в полон двох інших. Потім вони доставили награбоване в Медіну. Ця подія викликала велике засудження і неприязнь на всій аравійської землі, оскільки мусульмани, за наказом Мухаммада, пролили кров під час священного місяця раджаб, коли у всіх арабів була домовленість, з часів дідів і прадідів, що чотири місяці в році є священними і в ці місяці призупинялися будь-які війни, сутички, міжусобиці та навіть сварки.

Мухаммад ж, порушивши договір предків й ігноруючи всі вмовляння, вчинив не тільки напад, але і вбивство, та що найцікавіше він отримав на це дозвіл від Аллаха, записаний у Корані в 9, а згодом і у 2 сурі: «Встановлено вашим обов’язком боротьбу, тоді як ви ненавидите її. Можливо, те, що вам ненависне — благо для вас…. Аллах знає, а ви не знаєте! Тебе запитують про боротьбу під час забороненого місяця. Скажи: «Боротьба у цей час — великий гріх. Але збивати інших зі шляху Аллаха, не вірити у Нього, у Заборонену Мечеть, виганяти звідти людей — ще більший гріх перед Аллахом. Смута — більший гріх, ніж боротьба.» (2:216-217).

У цей момент Мухаммад почув слова від Аллаха, записані в Корані, що 20% від будь якої здобичі потрібно віддавати пророку Аллаха, тобто йому.

 

Битва при Бадрі.

Успіх першої перемоги та здобич зміцнили бойовий дух мусульман настільки, що для наступної вилазки Мухаммад зміг зібрати 300 осіб. Знову він особисто очолив цю кампанію після того, як отримав звістку, що в Мекку прямує великий караван, який везе величезні гроші.

Людиною, що відповідає за безпеку каравану, був один із мекканських вождів на ім’я Абу Суфіян. Дізнавшись про плани нападу Мухаммада на караван, він викликав з Мекки підкріплення (чесно кажучи я взагалі не розумію, як тоді працювала контррозвідка без безпілотників, супутників і прослуховування телефонів, але Абу Суфіян таки довідався про майбутній напад). Мекканці вислали за мірками того часу цілу армію, чисельністю приблизно 950 озброєних солдатів, щоб протистояти нападам мусульман. Так вони сподівалися не тільки надати охорону каравану, але й розгромити нарешті мусульман і припинити беззаконня на аравійському півострові.

12Два війська зустрілися у березні 624 р. поблизу місцевості під назвою Бадр. Мекканці за чисельністю в три рази перевершували мусульман. Але… чи то самовпевненість мекканців, чи вдало обрана Мухаммадом військова стратегія, чи завзяття мусульман за ідеали ісламу та бажання захопити величезну здобич допомогли мусульманській армії завдати серйозної поразки мекканцям. Під час битви безліч людей загинуло, у тому числі й кілька мекканських правителів, сімдесят було взято в полон. Мусульмани ж втратили тільки чотирнадцять людей.

Після перемоги до Мухаммада відразу ж прийшло одкровення, що сам Аллах і Його ангели билися на с.оні мусульман. «Це не ви вбивали їх, це Аллах убивав їх…» (8:17). І Мухаммад ще з більшою силою надихав своїх воїнів: «О Пророче! Спонукай віруючих до боротьби! Якщо серед вас буде двадцять витривалих, то вони переможуть дві сотні; а якщо таких буде сотня, то вони переможуть тисячу невіруючих…» (8:65).

Після битви при Бадрі престиж Мухаммада сильно зріс. Спираючись на своє зміцненне положення, він почав повністю наводити в Медіні свої порядки, усуваючи своїх супротивників, які, на його думку, завжди становили собою загрозу стабільності мусульманського співтовариства. Саме тоді, у всій своїй повноті, почала проявлятися сутність політичного ісламу, коли Мухаммад наказав вбити одного з юдейських памфлетистів, який досить жорстко у своїх віршах висміював особистість Мухаммада, його домагання як пророка і одкровення від Аллаха. Сатирик був жорстоко убитий і юдеї приникли. Хоча вони і не прийняли іслам, але почали боятися наростаючої сили ісламістів і зародження у Медіні першої ісламської держави. Знищення невірних призвело до вбивства всіх неугодних, а також вигнання із Медіни одного з трьох юдейських племен.

 

Битва біля гори Ухуд.

Мекканці не забули свого приниження від нищебродів Медіни та почали серйозно готуватися до вирішальної сутички з мусульманами, щоб завдати їм остаточної поразки раз і назавжди. Рівно через рік після битви при Бадрі дві армії зустрілися знову поблизу Медіни, тепер вже біля гори Ухуд. Мухаммад зібрав армію знову втричі меншу, ніж у мекканців. У битві приймали участь три тисячі мекканців проти однієї тисячі мусульман.

13Не дивлячись на чисельну перевагу мекканців, Мухаммад так сильно зміцнив непохитну віру мусульман у їх непереможність, що бій для мусульман розвивався успішно і мекканці, під фанатичним натиском мусульман, почали відступати. Але тут людська жадібність проявила себе серед мусульман.

Лучники-мусульмани, що стояли позаду всіх і охороняли тил та бічні позиції армії, побачивши, що мекканці відступають, подумали, що все, битва виграна. Вони кинули свої позиції і подалися вперед, щоб не втратити свою частку в розподілі трофеїв. Мекканска кіннота, скориставшись відсутністю захисту, зайшла з тилу і напала на мусульман. Ті в паніці кинулися втікати. Потім хтось крикнув, що пророка вбито. Це призвело до повного замішання в лавах мусульман. Вони побігли в Медіну і закрилися в місті, покинувши поранених і вбитих. Але, в кінцевому рахунку, Мухаммад вижив, будучи пораненим. Мекканці ж, сп’янілі перемогою, вирушили додому.

Мухаммад був шокований і пригнічений. Поразка завдала сильного удару по його престижу. Його сподвижники почали задавати незручні запитання: «Чому Аллах не дав перемогу, незважаючи на запевнення пророка? Чому вбили стільки правовірних? Чому язичники-мекканці познущалися над Аллахом? Чому…чому…чому???» У Мухаммада з’явилися противники в Медіні, які покинули його. Пророк назвав їх лицемірами і саме тоді в Корані з’явилися аяти, в яких говорилося, що вихід з ісламу один – через смерть. Було вбито всіх зрадників, а їх майно передано для утримання умми мусульман. Хоча деякі, побачивши жорстокість по відношенню до зрадників, повернулися у лоно ісламу. Незважаючи ні на що, Мухаммад не залишив ідею набігів, адже людей потрібно було годувати. Мало того, прийшло одкровення про розширення панування ісламу на всю територію аравійського півострова, а згодом і на всю територію земної кулі (до речі, ця ідея досі є сильною в середовищі багатьох мусульман). Мухаммад продовжив набіги не тільки на каравани, але й почав завоювання сусідніх племен і поселень для розширення впливу ісламу та запобіганню об’єднання інших племен із мекканцями. Ставлення до зрадників і лицемірів у середовищі мусульман стало жорсткішим, так само, як і ставлення до всіх невірних.

Через рік після поразки при горі Ухуд, Мухаммад вигнав з Медіни друге юдейське плем’я і конфіскував все їх майно. Здобич, яка дісталася мусульманам, була настільки великою, що не йшла в порівняння ні з чим, коли-небудь захопленим мусульманами.

 

Облога Медіни.

Помилка мекканців полягала в тому, що вони думали, що після поразки Мухаммад не оговтається ніколи або буде скинутий своїми спільниками, або він зрозуміє, що не можна йти проти всього світу бандитськими методами беззаконня. Проте після того, коли мусульмани не тільки зализали рани, але і зміцнили ряди, очистившись від лицемірів і слабодухих, відновили не тільки напади на каравани, але і почали анексію територій Аравійського півострова. Тільки після цього мекканці вирішили, що це питання потрібно вирішувати кардинально й остаточно.

14Навесні 627 р. Абу Суфіян об’єднав під арабськими прапорами ледь не весь Аравійський півострів – десять тисяч людей, щоб виступити проти мусульман Медіни. Мухаммад вирішив не виходити в чисте поле проти такої орди, а тримати облогу проти цього полчища в Медіні. Мусульмани викопали рів перед незахищеними частинами міста.

Мекканці облягали Медіну близько двох тижнів. Вони зробили кілька безуспішних спроб форсувати рів, але це не принесло успіху. І в цей момент у пустелі почалася піщана буря. Армія мекканців була буквально засипана піском, і вони відійшли від Медіні, відмовившись від облоги.

15Відразу після зняття облоги, Мухаммад знищив останнє юдейське плем’я Медіні, підозрюючи юдеїв у змові з мекканцями. На відміну від попередніх двох юдейських племен, які були вигнані з міста, всі чоловіки третього юдейського племені були вбиті на центральній площі міста, а жінки й діти – продані в рабство. Мухаммад став єдиним повновладним правителем Медіни й околиць.

 

Військові походи й завоювання Мекки.

Протягом наступних двох років влада, сила й авторитет Мухаммада швидко зміцнювалися. Він організував і очолив успішні набіги не тільки на каравани, але й на міста і села Аравії, в результаті яких фінансовий стан мусульманської умми зміцнився. Кількість прихильників ісламу неухильно зростала з різних мотивів – від корисливих бажань, до уникнення смерті від неприйняття ісламу.

Влада Мухаммада зростала і вже не обмежувалася тільки одним містом Медіною, але і поширювалась на всій території Аравійського півострова. Багато племен, міст і сіл ставали під прапори ісламу. Мекка ж перебувала в глибокій економічній, політичній і військовій кризі. Деякі з можновладців мекканців дезертирували та приєдналися до прихильників Мухаммада. У березні 628 р. мекканці уклали з Мухаммадом мирний договір – Худайбійску угоду – такий собі взаємний пакт про ненапад.

16Трохи більше ніж через рік після укладення мирного договору, напад мекканських союзників на союзників Мухаммада призвів, на думку пророка, до скасування угоди. Використовуючи цей привід, у січні 630 р. Мухаммад, із армією чисельністю десять тисяч осіб, вдерся у своє улюблене місто – Мекку, фактично не зустрівши жодного опору. Зайнявши місто, він здійснив свою давню мрію – негайно очистив Каабу від ідолів і дав прощення всім вождям Мекки (за кількома винятками), і навіть нагородив всіх видних мекканців, враховуючи Абу Суфіяна, щедрими подарунками за їх капітуляцію. Таким чином, він не тільки отримав перемогу над своїми давніми ворогами, але і завоював їхню повагу та захоплення.

 

Останні роки життя Мухаммада.

Після завоювання Мекки, Мухаммад не залишився у цьому місті, а повернувся в Медіну. Незабаром пророк замахнувся на завоювання залишків Римської імперії і вирішив організувати похід на Візантію. Його відмовляли, але він, зібравши 12-тисячну армію, виступив у похід.
17Історія мовчить, що згодом послужило зміною планів Мухаммада, але дійшовши до місцевості Хунайн, він змінив своє рішення, завоював деякі міста і селища Табука, а після Хунайна і Таїф, та потім повернувся назад у Медіну. Це була остання військова кампанія Мухаммада. Багато племен Аравійського півострова, пішли за мусульманами і висловили свою відданість пророку; інші ж підкорилися йому після поразок, нанесених їм мусульманською армією. Було введено загальний для всіх закон, за яким язичницькі племена були змушені відмовитися від язичництва і прийняти іслам. Християнам і юдеям було дозволено сповідувати свою віру, але їх зобов’язали платити данину й податки. У цьому полягає одне з найбільших досягнень Мухаммада, оскільки він зумів об’єднати під прапором ісламу багато арабських племен в один сильний народ.

18У березні 632 р. Мухаммад очолив паломництво в Мекку і виголосив прощальну промову перед 124 тисячами своїх послідовників. Три місяці потому, у червні 632 р., пророка ісламу у віці шістидесяти трьох років спіткала раптова, але природна смерть. Кажуть, ніби він помер від лихоманки, що за три дні він помер від високої температури, яку ніщо не могло збити; інші ж стверджують, що його смерть була причиною отруєння. Тут ми цього ніколи не дізнаємося, але як сказав один із президентів «що маємо, то маємо».

19